27 листопада 2014 року в 9-40 ранку, я зайшов в будівлю по вулиці Грушевського, 5, і взяв участь в першій сесії 8 скликання Верховної Ради України. Сьогодні рівно 3 роки, як я працюю в Парламенті. За цей час я багато дізнався, доклав зусиль і сильно втомився. За ці 3 роки я позбувся тієї наївності, якою керувався, коли прийняв рішення йти в депутати. І мій погляд на те, що відбувається в ВР кардинально змінився. Це не тільки тому, що зсередини все по-іншому бачиться – це тому, що я побачив світ української політики, яким він є. Вірніше – частину цього світу. Мої життєві цінності і цілі залишилися незмінними, але прийшло розуміння. І сьогодні я хочу поділитися своїм досвідом з тими, хто захоче йти в ВР. Вірніше, лише 10-ма пунктами, які треба чітко пам’ятати для того, щоб розуміти, що там відбувається зараз.

1. У ВР немає постійних ворогів і друзів. Все залежить про політичні і фінансових інтересів. У разі якщо інтереси збігаються, то дружити в повному екстазі починають навіть жаба з гадюкою. Іноді публічно, іноді ні. Але від цього не легше.

2. В українському парламенті не всі персоналії, які сприймаються різними частинами суспільства як зло – лиходії, і не всі “призначені” на роль борців за правду – пристойні люди. Перші можуть виявитися порядними людьми, а другі простими найманцями на службі олігархів, але які працюють під прикриттям. Але симпатики є і у перших і у других. Їх не цікавить реальний стан справ. Вони вірять в свого кумира і крапка.

3. Якщо колеги тобі пообіцяли підтримку в ВР, то з великою ймовірністю можна гарантувати, що вони нададуть тобі її ТІЛЬКИ якщо будуть зацікавлені, а слова так і залишаться словами. Потім скажуть, що це просто політика і нічого особистого. Інтереси суспільства враховуватися не будуть, а ось про інтереси своєї партії або фракції не забудуть. При цьому на словах висловлять глибоку заклопотаність і готовність надати всебічну підтримку. У 95% ситуацій далі слів це не піде.

4. Якщо політсила почала збирати підписи за відставку кого-небудь або за призначення кого-небудь на пост, то це не означає, що персона погана чи хороша. Це означає, що політсила хоче поставити СВОЮ людину на цю посаду. Або таким чином виторговує СОБІ преференції, щоб це не робити. Або значить, що когось із цієї політсили взяли на гачок. Інтереси бувають, як я писав раніше, політичні, фінансові та особисті. Такі торги, на жаль, проходять постійно.

5. Якщо закон про квоти на газ або ліс, то він швидше збере голоси, ніж закон про статус добровольців або зміну бюджету в Києві. Закони з патріотичним або антиросійським вмістом приймаються легше, ніж будь-які економічні реформи. Тому, що реформи потрібно потім проводити, а заборону потрібно просто прийняти і потім можна розповідати своїм виборцями, що ти борець за Україну. Тому що виборець пам’ятає, що Росія – це зло, а що таке НВК або лібералізація податкового кодексу і яка від цього користь – йому треба пояснювати. А це довго, не просто і не факт, що вийде. А крім того, ти можеш написати закон, але його просто не стануть розглядати в комітетах, щоб не давати йому можливість пройти в зал. Так було з моїм законом про покарання за кнопкодавство і так відбувається зараз з моїм законом про заборону на телефонний спам. Кому це вигідно – легко зрозуміти.

6. Реєстрація в залі – це чиста маніпуляція. Можеш не приходити в зал, але якщо ти член фракції або групи, то твою картку покладуть замість тебе і зареєструють. Вставляють картбої. Тому в кожній фракції є ті, кого в залі немає, а їх картки при реєстрації є. Разом маємо 350 осіб в залі при реєстрації і, в кращому випадку, 210 на голосуванні за фактом. Ти можеш забути зареєструватися письмово ввечері, а потім буде казус. Реєстрації немає, а в голосуваннях береш участь. І ще одне. Якщо ти поїхав працювати в українських делегаціях ПАРЄ, ОБСЄ, НАТО або будь-який інший, а в ці дні сесія, то тобі записують прогул. Так, прогул. Те, що ти працюєш в ці дні на засіданнях і в комітетах нікого не цікавить. На жаль.

7. Український парламент – це мікс з “Гри престолів” і “Государя”, хоча більшість депутатів не читало ні те, ні інше. Максимум дивилися екранізацію першого. Інтриги плетуть для утримання влади і досягнення ще більшої влади. Але про це не напишуть в передвиборних обіцянках. Більшість депутатів, потрапивши у владу, починають думати, що вони там назавжди. Навіщо вони потрібні у владі і що вони повинні робити для поліпшення життя громадян і посилення держави вони не думають. Основний інстинкт – це зачепитися за владу. Суспільству від цього користі не буде, але саме виборці своїми голосами дають можливість будь-якому депутату переобратися. Так що, якщо не подобаються ті, хто сидять в ВР, то претензії до себе. Без голосів виборців депутатом не стати.

8. Народний депутат самостійно не може добитися прийняття свого закону. Навіть якщо він буде найкращий, потрібний і затребуваний суспільством. Можна спробувати домовитися в обмін на підтримку законопроектів інших депутатів. Можна, але не завжди виходить. Ти мені – я тобі, працює в ВР не завжди. Однак навіть один народний депутат може зірвати прийняття закону якщо озвучить в чиїх інтересах це робиться. Наприклад імена олігархів або назви ФПГ. Хоча цим же можуть намагатися змусити проголосувати, сказавши, що ті, хто не голосують – агенти Путіна або працюють на олігархів. Народ таке любить. Люди вважають за краще реагувати, а не мислити. Так простіше. До речі, дуже смішно спостерігати, як люди, які стояли пліч-о-пліч на Майдані, звинувачують один одного у всіх смертних гріхах, знаючи, що це не правда, але роблячи це в ім’я рейтингу і дискредитації опонентів.

9. Якщо представник фракції виходить на трибуну і каже, що закон поганий, але фракція його підтримає, то значить фракція ВЖЕ отримала свою квоту там де хотіла або отримала рішення потрібного питання. Проблема в тому, що законопроекти мало хто читає. Найчастіше дають відмашку і депутати згідно з вказівками голосують. До речі, це цікава технологія. Одним говорять “за”, іншим “утриматися”, а третім – взагалі вийти із залу. Таким чином можна потім сказати, що ми хотіли підтримати, але просто не було депутатів і у деяких особиста думка. Особиста думка у депутатів буває, але це вкрай рідко зустрічається з важливих законів. Таке можуть дозволити собі лише позафракційні. Решта пам’ятає, як і чому вони потрапили у фракцію, групу або список.

10. Народний депутат – це не тільки натискання кнопок, а й вивчення законопроектів, робота в комітетах, зустрічі з виборцями, написання законів, відповіді на звернення і написання запитів, участь в судах, зустрічі з чиновниками і офіційними міжнародними представниками, відстоювання інтересів України на міжнародному рівні. І участь у телепрограмах. Через те, що голосування, деякі комітети і поява на ТБ проходить під камери – це виборці бачать. Про всю решту роботі мало хто з виборців знає. Її не знімають на камери. А робити її треба.

Є ще багато цікавих спостережень і висновків про житіє народних обранців. Але ці 10 – основні. Розуміючи їх, можна зрозуміти багато процесів, що відбуваються в ВР. Є ще одне цікаве спостереження. У ВР нардепи від різних фракцій гризуться між собою, ходять по залу, шумлять, лаються, б’ються і часто не можуть знайти точки дотику. Але коли представники цих самих фракцій приїжджають в ПАРЄ і працюють там, то їх підхід і якість роботи абсолютно інші. Українська делегація працює там як годинник. Чітко, злагоджено, методично і кожен на своєму місці. Мабуть ціна відповідальності вкрай висока – представляти Україну і захищати її інтереси на міжнародному рівні. І тут інстинкт самозбереження спрацьовує. Саме ця робота показує, що наші нардепи можуть працювати якісно і разом, як єдина команда, незалежно від партійних інтересів. Значить можемо. Залишилося захотіти.

За цей рік багато зроблено і я сильно втомився. Звіт я надам трохи пізніше, як завжди на фейсбуці і на сайті ВР. Все виявилося не так просто, як мені здавалося спочатку, але це не привід зупинятися. Є розуміння того, як традиції українського парламентаризму можна поміняти на традиції цивілізованого парламентаризму. Для цього треба, щоб більше нових людей, з правильними цінностями і цілями, йшли в політику і міняли нашу Україну в кращу сторону. Не знаходили для себе виправдання і відмазки, а брали на себе тягар відповідальності. Пам’ятайте, що та ж Мадлен Олбрайт була до 40 років звичайною домогосподаркою, а потім стала видатним політичним діячем. Україна чекає нових політиків і нові політичні рухи. Тому з’явилася партія “Рішучих громадян”. Ми не тільки розповідаємо, що робити, але і робимо. І час покаже, чи на правильному ми шляху.

Хочу сказати спасибі всім, хто підтримував мене весь цей час – виборцям, соратникам, симпатикам, друзям і близьким. Хочу висловити повагу моїм колегам в ВР, які працюють на Україну, а таких тут чимало. Хочу подякувати Троєщину за підтримку. І вірю, що спільними зусиллями ми можемо змінити нашу державу і відродити сильну, єдину і неподільну Україну! Хоча іноді на мене накочує депресія і втома, як і на всіх нас. Але це тимчасово. Потрібно долати і робити свою роботу, незважаючи на те, що завжди є вороги, опоненти, ті кому не подобається, що ти робиш і просто ті, хто чіпляється за вчора. Це їх проблеми. А нам всім треба працювати і далі, тому що нам тут жити! І без взаємної допомоги і підтримки не впораємося. Так що вперед, без ілюзій, з розумінням того, що треба робити і з бажанням жити в цивілізованій, самодостатній і незалежній Україні.

Борислав Береза

Нагадаємо, нещодавно Борислав Береза дуже просто, але дуже влучно пояснив різницю між “політиком” і “державником”.