Журналістами Bereza Today не так давно був виявлений факт продажу авіазаводом “Антонов” (який, нагадаю, знаходиться в державній власності) деталей для «Воронезького Акціонерного Літакобудівного Товариства». Ці деталі призначалися для виконання Воронезьким заводом замовлення Міністерства оборони Росії на виробництво літаків АН-148. Народним депутатом Бориславом Березою було подано звернення до Служби безпеки України з проханням розслідувати обставини даної угоди і перевірки її законності.

Яке ж було здивування, коли прийшла відповідь, яка пояснювала, що так, дана угода дійсно сталася, ніяких порушень закону в ній не виявлено, оскільки рішення про продаж авіа-деталей в Російську Федерацію приймалося на засіданні міжвідомчої комісії з питань військово-технічного співробітництва та експортного контролю при РНБО України. Ось скан-копія відповіді СБУ, почитайте:

А зараз давайте разом спробуємо її проаналізувати. Перше, що різонуло око, без прив’язки до самої теми запиту, це формулювання “військово-технічне співробітництво” в контексті відносин з Російською Федерацією. Яке, вибачте, у нас ЗАРАЗ може бути “військово-технічне” співробітництво з ними??? Давайте запитаємо у будь-якої людини, яка воювала раніше або воює зараз на сході України, давайте запитаємо у матерів, дружин і дітей, які не дочекалися своїх чоловіків з фронту, давайте запитаємо у людей, які втратили свої будинки і роботи – як вони ставляться до співпраці з Росією загально, і до військово-технічного – зокрема.

Тепер безпосередньо про деталі і літаки, для яких вони призначаються. Так, АН-148 – це пасажирський літак. Тобто прямого постачання для використання у виробництві озброєння ми, по факту, не маємо. І, можливо, саме цим обумовлено рішення комісії, яке дало зелене світло цій угоді. Але. Будь-який пасажирський літак у власності Міністерства оборони – військового відомства – використовується виключно у військових цілях! Так, з цих АНів не будуть скидати бомби на мирні Українські міста, так, на них не поставлять кулеметні турелі і не обважать ракетами класу “повітря-земля”. Але оперативне перекидання штабу, або груп спеціального призначення їм цілком під силу. А оперативність у військових операціях – це найголовніше, запитайте у будь-якого кадрового офіцера.

У зв’язку з усім перерахованим вище, виникає три питання до Ради Національної Безпеки України: 1. Наскільки правильним є рішення про продаж деталей для виробництва літаків на потреби Міністерства оборони країни, що окупувала частину України? 2. Чи можливо, що прийняття даного рішення – це помилка, і тоді ким і в результаті яких чинників вона допущена?

3. У разі, якщо це все ж таки помилкове рішення – чи буде розслідування і чи понесуть покарання винні?