Франція – країна урбаністів. Понад три чверті населення, за даними INSEE за 2012 рік, живе в містах або міських агломераціях, а 95 відсотків так чи інакше знаходяться під їх впливом. Наприклад, в Іль-де-Франс практично не залишилося справжній сільській місцевості з фермами і агропромисловим виробництвом. Велику частину території займають або так звані Банлю (міста-супутники Парижа), або колишні села, перетворені столичними жителями в літні резиденції. Схожа доля спіткала і багато поселень на березі моря – вони, по суті, перетворені в дачі, хоча французи і не знають такого слова. В інших місцях схожа ситуація. Руан, хоч і не є мегаполісом, як Париж, Лілль або Ліон, але теж оточений поселеннями, що щільно примикають до нього та утворюють єдину систему. Дослідники пов’язують цю ситуацію з появою нових робочих місць на виробництві та в сервісі – процес, який почався після Другої світової війни і досяг піку до 1970 року. Тільки в нульові урбанізація досягла «стелі», викликаної рецесією, але є вона постійною або тимчасовою, поки неясно.

При цьому життя в сільській місцевості за рівнем комфорту давно не відрізняється від міського. До того ж є додатковий бонус у вигляді свіжого повітря, тиші і близькості до природи, коли для прогулянки в ліс не потрібно чекати уїк-енд. Хоча є і свої особливості, які потрібно враховувати. Наприклад, необхідно мати автомобіль. Якщо в місті з його мережею громадського транспорту без машини можна обійтися, в селі так не вийде. У маленьких селах цивілізація зазвичай обмежується мерією, поштою і початковою школою, а ось за хлібом вже доведеться їхати до сусідів. Великі села, які більше нагадують містечка (містом можна назватися, якщо кількість жителів перевалила за 2000), як правило, мають супермаркет, булочну, м’ясну лавку, кабінет лікаря, перукарню, медіатеку.

Втім, чогось з цього списку може й не бути. Скажімо, у нас цілих дві булочних, а ось до лікаря треба їхати 10 кілометрів. Колеж і ліцеї (середня і старша школа) теж працюють не скрізь. Правда, це не проблема батьків – дітей туди возить шкільний автобус. Бувають села в яких побудували навіть спортивний комплекс і басейн (для своїх дешевше), але є речі, яких в сільській місцевості точно не знайдеш. Наприклад, великі торгові центри, кінотеатри, ресторани. Якщо хочеться влаштувати шопінг або подивитися новий фільм, доведеться проїхати 20-25 кілометрів. Небагато, але «залізний кінь» в будь-якому випадку необхідний.

Не потрібно забувати і про те, що більшість жителів французьких сіл працює в містах. Спочатку це дивує. Адже сільський пейзаж складається з акуратних полів і лугів, де пасуться корови. Але в реальності фермерством в кожному селі займаються одна-дві сім’ї. Звичайно, є ті, хто поєднує міській та сільський побут. Наприклад, тримає овець, кролів, птицю. Іноді для себе, а іноді і на продаж. На воротах таких будинків, як правило, висять оголошення. І купити якісне м’ясо, яйця, овочі у таких людей можна значно дешевше, ніж в супермаркетах і, тим більше, фермерських магазинах. Різниця становить 2-3 євро за кілограм.

Але деколи виникають проблеми, які не вирішити наявністю автомобіля. Більш того, вони з ним пов’язані. Дороги у Франції хороші (як національні, так і департаментальние, і муніципальні), але іноді випадає сніг. Проблема в тому, що не у всіх муніципалітетів є техніка для розчищення автомобільних трас. Купувати її навіть не дуже вигідно, тому що сніжні зими – рідкість. Тому, коли така напасть все ж трапляється, снігоприбиральні машини доводиться замовляти і чекати допомоги. А жителі села сидять в сніговому полоні. Насправді нічого страшного, тому що запізнення або навіть неприхід на роботу через снігопад вважається поважною причиною.

Галина Кирилович