Сьогодні у Франції відзначають День Всіх Святих (Toussaint). Хоча держава тут давно світська і далеко не всі підуть 1 листопада в церкву, католицьке свято все одно залишається вихідним днем. Це не тільки данина давній традиції: якщо меса необов’язкова, то ось відвідати могили рідних намагається більшість французів. Ті, хто з якихось причин не може це зробити в День Всіх Святих, приходять на цвинтар заздалегідь. Правда, проводити багато часу серед надгробків не прийнято. Живі віддають данину поваги вмершим, підтримуючи порядок і прикрашаючи могили живими або штучними квітами, свічками, стрічками. Квітів і прикрас зазвичай буває стільки, що цвинтар в цей день виглядає не похмурим, а осіненим світлим смутком.

Якщо хтось із рідних похований дуже далеко від будинку, то допускається поставити додаткову корзину квітів або пов’язати стрічку на могилу інших родичів. Прибирання не перетворюється в тривалу процедуру. На французьких кладовищах немає дерев, які засипають надгробки листям, та й землі, яка в дощову погоду перетворюється в бруд, немає теж. Кругом гравій, асфальт або бетон. Хтось, напевно, поцікавиться, а як же тоді ховають померлих? Більшість могил є підземні склепи, розраховані на кілька поколінь родини. Тому при необхідності просто піднімають плиту. Але є і справжні склепи, схожі на каплиці. Зазвичай вони належать старим буржуазним сім’ям і зводилися ще в XVIII-XIX століттях. На півдні, в оточенні кипарисів, такі будови наводять на думки про Італію і шекспірівських Ромео і Джульєтту.

Але це сьогоднішнє обличчя свята, а яка його історія? День Всіх Святих сходить до язичницького кельтського свята Самайн, святкування якого починалося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада і тривало тиждень. Воно ж, до речі, вплинуло і на виникнення Хеллоуїна, такого улюбленого в англосаксонському світі. У Франції Хеллоуїн прижився лише частково. Магазини та ресторани прикрашають вітрини гарбузами і скелетами, діти організовують експедиції за солодощами, молодь розважається на вечірках, але дорослі французи, як правило, байдужі до цієї теми. Ті, кого я питала про причини, відповідали, що Хеллоуїн – не французька традиція, а карнавал з масками і переодяганнями тут прийнято влаштовувати на Mardi Gras (Масляну).

Що стосується Самайна, то, на думку істориків, це було свято завершення сільськогосподарського року, початку зими і шанування предків, у яких було прийнято просити благословення. Кельти, до яких належали і галли, влаштовували трапезу, символічно запрошуючи до столу вмерших членів сім’ї і з теплом згадуючи тих, хто вже знаходиться в потойбічному світі. Нічого страшного і відразливого в цій традиції не було. Дослідники вважають, що темний відтінок свята додали ченці, які намагалися відучити свою паству від язичницьких вірувань. Вони ж придумали призначити День Всіх Святих на 1 листопада. В першу чергу, цей захід адресувався жителям Британії і Ірландії, так як на території Франції кельтські звичаї майже повністю були витіснені римлянами задовго до приходу християнства. А ось при ірландському дворі Самайн бурхливо святкували ще в XII столітті, про що повідомляють хроніки.

Правда, до такої думки церква прийшла не відразу. Спочатку Toussaint відзначали 13 травня: в цей день папа Боніфацій IV, понтифікат якого припадає на початок VII століття, освятив в честь християнських мучеників язичницький храм Пантеон. Однак двома століттями пізніше один з його наступників Григорій IV прийняв рішення перенести урочистості на кінець осені. На території Франції веління про це видав Людовик I Благочестивий – син і спадкоємець Карла Великого. Але якщо тата більше турбувала боротьба з язичництвом, то імператора франків хвилювали практичні моменти. На травень припадав розпал сільськогосподарських робіт, коли вихідний день виглядав не дуже доречним. Зате на 1 листопада урожай був зібраний, заготівлі зерна, овочів і м’яса закінчені. Не випадково саме в День Всіх Святих селяни виплачували своїм панам оброк. Причому, як зазначає медієвіст Мішель Пастуро, для більшості середньовічних людей, за винятком кліру, церковні свята служили лише часовими межами, виконуючи роль календаря.

Галина Кирилович