Нормандське село Поз (Poses) давно стало популярним місцем прогулянок. Набережна з акуратними будиночками в місцевому стилі виходить прямо на Сену, яка тут дуже мальовнича. Позбавлена столичного лиску, вона постає такою, якою була колись і навіть гребля, що шумить неподалік, не псує цього враження. З набережної, яка одночасно є вузькою сільською вуличкою, відкривається вид на зелені острови (колись такі були і в Парижі) і протилежний високий берег з крейдяними скелями, лугами і деревами.

Але туристи приїжджають сюди не тільки заради краєвиду. До кінця XIX століття жителі Поз, в основному, були річковиками і займалися перевезенням по Сені різноманітних вантажів, а зараз на одному зі старих корабликів відкритий музей навігації. До речі, в колишні часи Поз, що розташоване в 175 км від моря, залишалося самою крайньою точкою, де відчувався морський приплив.

Що стосується вантажів, то бурлаків у Франції не було, а навантажені баржі тягли коні. Тим, хто бачив, наприклад, першеронів уявити це нескладно. Предки цих величезних коней колись без труднощів несли лицарів в повному бойовому спорядженні (обладунки важили не менше 30 кг). Коли ж лицарі вийшли з моди, «важкі» коні стали використовуватися на господарських роботах.

Річкове транспортування довгий час залишалось найпопулярнішим. У середньовіччі заради безпеки і економії (розбійники, як правило, грабували на сухопутних шляхах і там же збирачі стягували феодальне мито), а пізніше через не дуже гарний стан доріг. Правда, річки використовувалися і у військових цілях. Саме по Сені вікінги дісталися до Парижа і жителям середньовічного Поз напевно доводилося мати з ними справу. На думку істориків, судноплавством тут займалися, як мінімум, з 700 року – саме на цей час припадає споруда першої церкви.

Нинішня церква святого Квентіна, яка також є історичною пам’яткою, почала зводитися в XII столітті і добудовувалася в XV-XVI століттях. Тому романські елементи в ній поєднуються з готичними. Але якщо сам будинок все-таки зразок середньовічної арітектури, то його внутрішнє оздоблення родом з Ренесансу. Причому, відчувається фламандський вплив, що не дуже характерно для Нормандії.

У церкві Поз своя цікава доля. На початку XI століття нормандський герцог віддав її релігійній громаді Фекаму, але Річард Левове Серце сторіччям пізніше змінив це рішення на користь абатства Сен-Уан, розташованого в Руані. Слабкість, яку відчував Річард до цього міста, зрозуміла. Він був не тільки англійським королем, а й герцогом Нормандії, і двір його розташовувався в Руані, а не в Лондоні.

Але повернемося до жителів Поз. Їх «річкова» діяльність тривала аж до 1885 року, коли поряд з селом звели греблю і електростанцію, а навігацію перенесли в інше місце. Зараз Поз – маленький музей під відкритим небом, де приємно провести час в гарну погоду.

Галина Кирилович