Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня лейтенант Руслан Сулименко воює на донецькому напрямку – обороняє Авдіївку.

Служить в армії він ось уже 17 років. Починав – зв’язківцем, у навчальному центрі в Павлограді. Служити ж за контрактом старший сержант Сулименко прийшов до 1-ї танкової бригади. Був командиром відділення.

Невдовзі, коли почалося формування 5-ї окремої механізованої бригади для участі у миротворчій місії у складі коаліційних військ під проводом США, Руслан перевівся до 72-ї окремої механізованої бригади, відтоді і служить там. Понад рік Іраку і після цього – ще 13 років служби в Україні, понад три з яких – на війні…

Коли почалась російсько-українська війна, військовослужбовець уже був головним старшиною бригади. В бій пішов як командир відділення – командир бойової машини БМП-2. Воював під Червонопартизанськом, звідки після півторамісячних боїв в оточенні у складі батальйонно-тактичної групи виходив на російську територію.

Потім – бої в Старобешевому, Волновахою, Петрівським, відбиті у ворога терикони й бойова служба на них. Згодом Руслан прийняв командування розвідувальним взводом, отримав первинне офіцерське звання.

Ця ротація бригади була вже не на приморському, а на донецькому напрямку. Авдіївська промзона, «Алмаз», Крута Балка – тут є, де повоювати. І молодший лейтенант та його підлеглі й товариші по службі добряче повоювали, проявивши мужність, стійкість та професіоналізм.

Навесні цього року він був нагороджений орденом, а наприкінці літа отримав військове звання «лейтенант» та обійняв посаду заступника командира розвідувальної роти з морально-психологічного забезпечення.

У бригаді кожен знає та щиро поважає цього бувалого старшину, який дослужився вже до заступника командира роти. І – є за що. Він завжди допоможе і словом, і ділом – як порадою чи консультацією, так і реальними справами. Та й молодим розвідникам є, чого повчитися у офіцера.

Прес-центр штабу АТО