Ми вже писали про те, що Службою безпеки України попереджено два спланованих російськими спецслужбами мітинга – у Львові і в Києві. Ці мітинги передбачали собою ходу незадоволених родичів учасників АТО і мали дві мети. Перша – це картинка для російських, західних і навіть наших внутрішніх ЗМІ, що показує чергові жахи суворої Української дійсності. Друга, більш примарна, це спроби максимально дестабілізувати ситуацію, що склалася в суспільстві, і домогтися прояви нових ознак насильства. І ось тоді б Росії було б де розгулятися…

І спасибі СБУ за якісну роботу, дай то Бог вам і далі успішно зривати Кремлівські плани. Але в цій статті я б хотів загострити увагу на двох речах. Перша з них стосується наших з вами держави та уряду.

Подумайте самі, адже якщо в Німеччині, Англії чи Франції мітингувальників поллють з водометів або закидають сльозогінним газом, то в світі з розумінням поставляться до процесу – держава в праві підтримувати порядок на своїй території так, як вважає за потрібне. Якщо подібне станеться зараз в Україні, до якої прикута загальна увага, то тут же маса міжнародних організацій почне кричати про порушення прав людини, політики різних країн будуть міркувати про те, що це вкрай необачно на тлі бажання України вступити до Євросоюзу, а Росія, з полегшенням зітхнувши і крикнувши в усі свої рупори “Ми ж казали”, цілком можливо просто влаштує повномасштабне військове вторгнення в Україну з метою “захисту населення від бузувірств фашистської хунти”.

Побоювання такого результату подій несуть за собою страшні наслідки, в результаті яких, держава боїться використовувати своє основне право – право на насильство. У даних умовах, коли будь-який мітинг може спокійно перерости в бунт – аби тільки іскорка була, вкрай важливою є робота служби безпеки. І поки у неї ще виходить запобігати таким провокаціям, можна залишатися відносно спокійним, ну а раптом десь не встигнуть? Раптом рано чи пізно спрацює один з планів Кремля, і почнуться масові заворушення? Чи готова на це відповідь у нашого уряду? Адже, судячи з деяких останніх подій, створюється враження, що ні.

Але було б вкрай нерозумно кивати тільки на уряд і звинувачувати його в беззубісті й нерішучості. В кінці-кінців, ми поки ще живемо в незалежній Україні, і з кожним роком стаємо все більш м’язистими. Знаєте, що особисто мені просто таки до болю різонуло в новині про зірвані мітинги? Участь в них за гроші людей різного віку, особливо – студентів.

Мені вкрай складно зрозуміти людей, які виходять на політичні мітинги не за переконаннями, а за грошима. На мій погляд, це вища форма прояви байдужого ставлення до майбутнього своєї країни, адже йде підтримка політичної сили, що с самого початку безчесно грає. І так людина виходить, продає себе і свій голос, а потім вона же стогне, коли дорвалися до влади ділки, що розкрадають державу. А чого ви, власне, очікували?

Але коли справа стосується не просто політичної сили, а прямої підтримки агресора… Я не схильний вважати людину, яка готова за 150 або 400 гривень видавати себе матір’ю/братом/дитиною воїна АТО, інтелектуалом, але все таки має ж відвідувати його голову хоча б зародок думки про те, кому це може бути потрібно? І особливо боляче бачити в рядах таких “мітингувальників” студентів, майбутнє нашої країни. І я навряд чи помилюся, якщо скажу, що подібні прояви куди страшніше навіть втрати державою права на насильство.

Віктор Сокуренко