Новий звіт не вказує на Україну як можливе джерело рідких ракетних двигунів (LPE), що рухає ракети міжконтинентального діапазону, які успішно випробувані Північною Кореєю в минулому році та перевірені в цьому році. Оскільки світ стурбований фактом досягнення ядерної та ракетної спроможності Північної Кореї, той шлях, яким Пхеньян придбав двигуни, викликає значний інтерес, і твердження про його підтримку мають серйозні наслідки.

Доповідь, автором якого є Майкл Еллеман з Міжнародного інституту стратегічних досліджень, припускає раптовий успіх північнокорейських випробувань ракет завдяки недавній незаконній передачі технологій з Росії або України. Еллеман використовує візуальний аналіз для виявлення північнокорейських ракетних LPE, отриманих від двигунів РД-250, розроблених російським “Енергомашем” та виготовленим українським підприємством “Южмаш”. Того ж дня “Нью-Йорк Таймс” було опублікувано статтю, що спирається на звіт Еллемана, але більш чітко виділяючи український “Южмаш” як ймовірне джерело передачі технологій.

Припущення Еллемана про нещодавню передачу та джерело передачі викликали сумніви дослідників. Еллеман заявляє, що Північна Корея не має можливості виробити такі двигуни і тому, ймовірно, імпортувала готові двигуни залізницею протягом останніх двох років з Росії, або України. Хоча Еллеман прямо не вказує на уряд України, або посадовців “Південмашу”, він робить потужне припущення про те, що “Південмаш” є імовірним джерелом передачі, так як підприємство переживає важкі часи у зв’язку з припиненням контрактів з Росією через російсько-українську війну. “Ми вивчили гіпотезу і вважаємо її необґрунтованою”, – заявляють дослідники Atlantic Council Марія Буджерин та Андрій Жалко-Титаренко.

«Південне на межі колапсу…»

Якими б не були теперішні фінансові проблеми “Південмашу”, вони блякнуть в порівнянні до проблем початку 1990-х, коли гігантська військова промисловість опинилась без контрактів, а зарплату потрібно було сплачувати десяткам тисяч висококваліфікованих науковців. На той час Україна отримувала різні запити від маргінальних країн на передачу ракетних технологій, включаючи від Північної Кореї, але всім було відмовлено. Натомість, Україна приєдналась до Режиму контролю ракетних технологій (MTCR).

Хоча “Південмаш” вже не є найбільшим виробником ракет, як колись, він зміг подолати складнощі пострадянського перехідного періоду і успішно завоювати місце на міжнародних ринках, незважаючи на шалену конкуренцію. За таких умов, допомога Північній Кореї не тільки принесла б надзвичайну політичну шкоду Україні, але була б дуже легковажною і, можливо, самовбивчою для космічної галузі України.

Звичайно, в своєму звіті і потім в соцмережах Еллеман наголошував, що він не звинувачує уряд України, або посадовців “Південмашу” в тому, що вони дозволили передачу РД-250 Північній Кореї, але припускає, що корумповані інженери та науковці могли піддатись на гарний контракт з Північною Кореєю. Однак, на нашу думку, це надзвичайно важко зробити групі науковців без, щонайменше, мовчазної згоди керівництва “Південмашу”, чи України.

Корумповані науковці та одно-камерний РД-250

Другий ключовий аспект – це модифікація двигуна РД-250 з двокамерного на однокамерний. На фото з випробувань Північної Кореї видно, що вони використовували LPE з однією камерою згорання та насадкою з турбонасосом. Таким чином, необхідно було модифікувати оригінальний двигун РД-250 і усунути одну з камер, модифікувати іншу камеру і налагодити турбонасос. Аналіз Еллеманом цього питання недостатній. Заявляючи, що Північна Корея не може виробляти такі двигуни, він нічого не говорить про здатність їх модифікувати. Він також говорить, що неназвані “Західні експерти”, які відвідували КБ “Південне” розповідали про однокамерний двигун, виставлений в університеті поруч, і місцеві інженери хвалились тим, що виробляли його.

Без відповідного обґрунтування, це – лише гіпотеза. Також, щоб модифікувати двигун, “корумповані науковці” мусили мати резерв невикористаних РД-250. Однак, за повідомленням колишнього головного інженера “Південне” Анатолія Шевцова, “Південмаш” виробляв тільки повністю скомплектовані двигуни з носіями. Тільки три повністю скомплектовані Циклони-2 наразі зберігаються на “Південмаші”.

КБ “Південне” та “Південмаш” займаються комерційною діяльністю, тому не можуть дозволити собі виробити ракетні двигуни на склад без відповідної комерційної мети. Навіть якщо б залишались РД-250 з радянських часів, їх модифікація вимагала б проведення тестувань, роботи інженерів та використання приміщень і устаткування.

Більш імовірно, що таку модифікацію могла провести Північна Корея. Нещодавня стаття в “Diplomat” посилається на розвідувальні джерела, які вказують, що на противагу припущенням Еллемана, Північна Корея спроможна виробити двигуни LPE.

Логістика

Контрабанда ракетних двигунів з України через територію Росії залізницею, як припускає Еллеман, є більш складною з огляду на початок російської агресії в 2014 році. Це не 25 грамів урану, які можна заховати у валізі. Таку операцію не можна було б провести без залучення високопосадовців, служби безпеки, транспортної інфраструктури, банківської системи, прикордонників та “Південмашу”. Це видається неправдоподібним з огляду на розрив між грошами та політикою після революції 2014 року. Фінансова компенсація з боку Північної Кореї мусила б складати десятки мільйонів доларів і її доставка є під сумнівом.

З 2014 року “Південмаш” значно посилив заходи безпеки. Його зараз охороняє повністю озброєна Національна гвардія. Залізничне сполучення між Росією та Україною переривалось через війну і в травні цього року Служба безпеки заборонила більшість залізничних перевезень там, де вони все ще залишались.

Все ж необхідно знайти відповідь: чому двигуни Північної Кореї LPE подібні до РД-250. Можливо, припускає німецький аналітик Норберт Брюгге, Північна Корея здобула ракету R-36 під час розвалу Радянського Союзу і мала довгий час на те, щоб вивчити її проект та модифікації, а також створити власний двигун з, або без допомоги західних експертів. Звичайно, РД-250 розроблялись російським “Енергомашем”, який має повну інженерну документацію і переживає фінансові складнощі.

Нам не хочеться вказувати тих, хто відповідає за передачу технологій в Північну Корею, зважаючи на нестачу наявної інформації про ядерну програму різних країн, але слід нагадати про те, що можливість передачі з України двигунів РД-250 до Північної Кореї, на яку натякнув Еллеман, є набагато менш правдоподібною, ніж може здатися в першому читанні його доповіді.

Автори стат’ї: Маріана Будджерін – науковий співробітник програми “Управління атомною проблемою” та програми міжнародної безпеки в Belfer Center в школі Кеннеді Гарвардського університету. Ендрю Жалько-Титаренко – фізик-обчислювач і колишній віце-президент SpacePort Canada. У 1992-1994 рр. – депутат, а потім виконуючий обов’язки директора Національного космічного агентства України, а згодом – заступник генерального директора міжурядового науково-технічного центру України.

Переклад – Віктор Сокуренко