Переповідати перипетії прориву Міхеїла Саакашвілі в Україну нема сенсу, куди цікавіше спробувати проаналізувати наслідки цього інциденту для вітчизняної політики та держави в цілому.

Опинившись свавільно на території України, Міхеїл Саакашвілі навряд чи матиме шанси на доведення права на українське громадянство у суді. Це не скасовує недолугості українського суду, проте політик суттєво обмежив свій простір для маневру. Нагадаю, що ще рік він не має права (навіть за наявності українського громадянства) брати участь у парламентських та у президентських виборах. Але Саакашвілі складно уявити без спроб привернути до себе увагу, тому його доля – і надалі намагатися епатувати публіку. Він вже припустився помилки, заявивши, що його незаконне потрапляння на територію України – «воля народу», адже вона може набути і зворотного вектору.

Юлія Тимошенко перебувала вчора у стані дискомфорту. Вона не могла дозволити Саакашвілі зняти вершки популярності самому, і була змушена фактично грати другим номером на тлі більш яскравого популіста, ніж сама лідер «Батьківщини». Альянс Тимошенко та Саакашвілі може бути лише ситуативним, а поки він складає для Леді Ю серйозну загрозу. Говорити всерйоз про об’єднану опозицію попри зустріч Саакашвілі, Садового та Тимошенко на львівській площі Ринок навряд чи варто.

Політичний «перфоманс» на польсько-українському кордоні за участю вітчизняних політиків навряд чи покращить клімат у відносинах з Польщею. Навіть тимчасова втрата контролю над кордоном з країною ЄС – аргумент, який може бути використаний проти України в разі дискусії на тему скасування безвізового режиму.

На жаль, події у Краковці та Шегінях стали черговим свідченням девальвації атрибутів держави, одним з яких є кордон країни. Відновлювати засади державності можливо лише завдяки узгодженим діям всіх політичних сил, їх спроможності сформулювати національні інтереси та підняти їх на недосяжний для щоденних чвар рівень.

Євген МАГДА