У Франції поступово відроджуються регіональні мови, яким кілька десятиліть тому пророкували повне зникнення. У Середземномор’ї це окситанська, каталанська, гасконська, корсиканська і баскська, на півночі – фламандська, на північному заході – бретонська, на північному сході – ельзаська, мозельська і ряд средненемецкіх діалектів. Більшість з них майже два століття проіснували на правах «кухонних» і цілком могли стати «мертвими», якби не ентузіасти з числа істориків, культурологів і лінгвістів, які зуміли похитнути позицію держави.

Лінгвістична уніфікація почалася ще в XVI столітті, коли король Франциск I, стурбований тим, що його піддані з різних частин країни майже не розуміють один одного, оголосив французьку єдиною офіційною мовою. Втім, старий режим не дуже старався в цьому питанні: проведений невдовзі після революції перепис 1806 року засвідчив, що для більш ніж 40% жителів Франції основною мовою спілкування була регіональна. Республіка, однак, виявилася жорсткіше монархії і аж до середини минулого століття без захвату ставилася до будь-яких спроб вивести місцевий говір за межі сімейного вогнища. Перші зміни настали в 1951 році, коли був прийнятий закон, що дозволяє їх викладання, а в 2008-му в Конституції з’явилася стаття, що оголошує регіональні мови частиною культурної спадщини Франції.

Навчання регіональних мов організовано по-різному. Десь це факультатив, куди діти приходять за бажанням, а десь – обов’язковий для вивчення предмет. Останній варіант застосовується на Корсиці, де викладання корсиканської мови і культури входить в офіційну програму аж до старшої школи. Нововведенням же останніх років, за повідомленням Le Figaro, стало вивчення регіональних мов методом «занурення». Це означає, що учні використовують їх нарівні з французьким від початкової школи до бакалаврату. Причому, починається навчання на місцевій мові, а французька вводиться поступово.

Незважаючи на гадану складність, така методика вже завойовує популярність в Ельзасі: за даними за 2016 рік двомовні класи вибрали 15,5% учнів початкової школи, 6% учнів коледжів і 4,5% ліцеїстів. Причому, за десять років цифри подвоїлися. Є аналогічні школи і в окситанському регіоні. Перша з’явилася ще в 1979 році і число учнів постійно зростає. Але справжнім піонером «занурення» є Бретань, де білінгвістична освіта відзначає своє сороколіття. Зараз за цією системою займаються 4200 учнів, на навчання яких регіон виділяє 1 млн. євро щорічно.

Втім, порятунком мовного багатства займається не тільки система освіти. Цього року Лабораторія інформатики та інженерії опублікувала звуковий атлас регіональних мов і діалектів, яких нарахували 126. На кожному з них записали одну з байок Езопа, забезпечивши живу мову транскрипцією. На думку дослідників, це допоможе зберегти лінгвістичну спадщину країни: адже на відміну від мов, які, швидше за все, виживуть, багато з нині існуючих діалектів зникнуть вже через п’ятдесят років. В першу чергу, це стосується різних варіантів французької, які поступово витісняються літературною мовою, сформованої на основі паризького говору. Його походження, до речі, теж цікаво: по суті, це мікс з пікардійського, нормандського і бургундського діалектів, на яких перш говорили торговці, що привозили товари по річці. У XIX столітті до нього додався сленг найпопулярніших місць тодішньої столиці – театрів і кафе. Але свої діалекти є, скажімо, і в окситанській мові, яка зараз також прагне до літературної норми.

Галина Кирилович