На кожній церковній службі ми виголошуємо: “В мирі Господу помолимося”. І Писання нам стверджує: “Блаженні миротворці.”

Йде четвертий рік війни. Солдатам на фронті неминуче доводиться вбивати. Командирам віддавати накази, які несуть смерть. Все це непросто поєднати з заповіддю “не убий”, якщо мислити примітивно та однополярно.

Євангеліє так часто нам вказує на амбівалентність навколишнього світу, що деякі горе-викривачі здіймають руки, тикають пальцями в християн і, бризкаючи слиною, волають: “Дивіться! В їх навчаннях протиріччя на протиріччі! Послідовники Христа нелогічні і непослідовні!”

Поряд з проповіддю про блаженство миротворців, Ісус стверджує: “Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, але меч” Мф.10. 34

Для мислителя “від забору і до обіду” протиріччя в наявності. Для людини, що намагається охопити глибину буття, – ніяких протиріч немає. Просто світ він різний буває. Можна примирити кішку з собакою, тигра з ягням, лева з Андроклом (преценденти в історії ми знаємо). Але не можна зліпити в одне істину й брехню, добро і зло, правду і насильство, Бога і “русскій мір”. Господь приносить меч, щоб відсікти і розділити одне від іншого – і в цьому Його Суд.

Ми живемо в такий час, коли нас намагаються переконати, що не можна відрізнити злодія від пограбованого, добро від зла, агресора від жертви, світло від темряви. При цьому навіть не переконують, а кажуть: “Та дивись сам, всі з вадами, всі рябі, всі винні, як можна ставати на чийсь бік? Будь вище цього і мудрішим!” А потім поливають свої ентимеми соусом на основі рафінованого Євангелія для “чайників” про всепрощення і непротивлення злу і – вуаля – замість людини виходить ще один атом біомаси.

У всі часи люди однакові були. Святим на землі був лише один чоловік. І Його за це розіп’яли. Всі інші були грішниками, всі до єдиного помилялися і падали. Праведник – це не безгрішна людина. Праведник – це людина, яка не дивлячись на свої помилки і падіння, все одно намагається зробити ПРАВИЛЬНИЙ вибір. А правильний вибір це завжди встати, а не аки свиня в калі валятися.

І так, як правило “встати” – означає встати на чиюсь сторону. Вибрати. При цьому житті не вийде здійнятися і бути вище всіх. Лише у якоїсь субстанції в ополонці виходить бовтатися там ні до одного краю особливо не прибиваючись.

Але ми ж тут про мир і “не убий” говоримо, так? Так ось, позбавлення життя не завжди вбивство. Іноді це обов’язок, і у солдата – в першу чергу. У Бога немає інших рук, крім наших. Просто мир по-різному видобувається. Іноді, щоб добути мир, потрібно відрізати своїм мечем зло, як заповідав нам Господь. Бо ворог, пропалений в сумлінні своєму, що стріляє в дітей, не зупиниться, поки хтось ззовні не пресече його гріх. Смерть – є позбавлення від гріха. І тоді вбити зло – є миротворчість і припинення гріха. Тільки треба пам’ятати, що, посилаючи кілька грам любові в життєво важливі органи, ти одночасно з цим прощаєш його і примиряєшся з ним. Адже ми не воюємо з мертвими. Ми просто несемо мир.

А миротворці блаженні, стверджує Писання.

Олександр Дедюхін