Остання стаття N.Y.T. про Україну, а точніше – міркування автора про те, необхідно чи ні надавати Україні зброю, справляє враження. На перший погляд, в ній все здається логічним і, з точки зору пересічного американця, має сенс. Посил її зводиться до одного питання – навіщо передавати країні з нереформованою армією, з замороженим конфліктом і відсутністю великих танкових атак протитанкові ракети, особливо на тлі того, що у неї взагалі є свої?

Щож, почнемо з кінця. Порівнювати ПТУР і Javelin – це як порівнювати мушкет та автомат Калашникова. Дуже хотілося б з гордістю ляснути себе в груди і заявити “так ми свої Джавеліни виробляємо!”, Але це, на жаль, не так. І якщо вже й говорити про підняття і модернізацію оборонного виробництва країни, то починати варто явно не з удосконалення протитанкових ракет – у нас купа нагальних проблем, що вимагають куди більш пильної уваги.

Про відсутність танкових атак і битв – теж добре сказано. Для людини, яка не ночувала, скажімо, в Широкино, коли російсько-терористичні частини, з метою психологічної атаки, годинкі о другій ночі разом починають прогрівати двигуни танків. Декількох десятків танків. А ти лежиш і розумієш, що у вас на все відділення – один РПГ-25 і максимум що ви можете зробити з танком – поцілувати його в гусеницю. З того боку танків багато. Жахливо багато. І якщо вони попруть вперед (повторюю – ЯКЩО) – зупинити нам їх буде дуже і дуже складно, якщо взагалі вийде.

І “заморожений конфлікт” – теж правильно вказано. Тільки на час цього “замороженого конфлікту” ми відвели важке озброєння, а вони – ні. Та чи не наші воїни гинуть на лінії фронту мало не кожен день, незважаючи на всю “замороженість” конфлікту? Так, зараз стає помітно тихіше, але ми вже навчені ціною не однієї тисячі життів, що повірити російській стороні – це займатися самообманом.

Ну і про “нереформовану армію”. Журналіст New York Times, експерт Інституту Сучасної Війни, явно ніколи не був в нашій країні. Тому що якщо подивитися на Українську армію в 2014 році і зараз – це дві абсолютно різні сили. Так, працювати там ще й працювати, як і у всіх сферах Украинского життя, але ж робота як раз ведеться і результати відчутні.

Також Майкл Кофман вміло маніпулює думкою читачів, розповідаючи про те, що поставки Джавелінів позначають участь США в конфлікті. Вся справа в тому, що на рівні військової допомоги США вже давно позначили свою присутність в цій війні, як і чітко позначили чию сторону займають. Поставки летального озброєння – це всього лише черговий хід, але поки до цих ракет не будуть додаватися відділення і взводи Морської Піхоти США, це так і залишається військовою допомогою, але ніяк не участю в конфлікті.

Ну а для того, щоб підвести підсумок цієї статті, просто зазначу факт – в N.Y.T. за останній час випущено чимало матеріалів, які так чи інакше зачіпають Україну, при цьому не з кращого боку. То про нові санкції США проти Росії і побоювання, що цим будуть зіпсовані відносини з Євросоюзом, то про ракетні двигуни в Північній Кореї, то про політичні скандали, тепер ось про надання Україні зброї. При цьому, на тлі того, скільки внутрішніх проблем дійсно має наша країна і скільки, при бажанні, можна написати про неї неприємних слів, редакція N.Y.T. чомусь вибирає саме ті теми, які так чи інакше хвилюють деяких Кремлівських мешканців. Ось в цьому і маємо головне питання.

Віктор Сокуренко