Ця історія буде не про рейдерські захоплення, не про стрілянину в мирних громадян, не про депутатське нахабство і безкарності і навіть не про чергове цинічне використання державних коштів. Ця історія, перш за все, буде про жуліків, що втратили всяку совість, які вміло використовують у власних цілях співчуття суспільства до дітей-інвалідів.

Історія ця почалася в далекому 1998 році, коли будівлю київського дитячого садка на вулиці Сабурова, 16-А, було передано під школу для дітей-інвалідів. І така школа там дійсно існувала якийсь час. Організація, що відкрила цю школу закрилася, правонаступником виступив ряд інших організацій, але школа продовжувала працювати. І там дійсно вчили дітей-інвалідів.

Але не останні п’ять років. За останні п’ять років в цьому будинку було безліч абсолютно різноманітних організацій, жодна з яких не мала відношення ні до дітей, ні до інвалідів. Більярдна, збирання меблів, автошкола, хостел і навіть масажний кабінет – чого тільки там не було, але тільки не школи.

Хоча ні, для міжнародних організацій школа там все ж таки існувала. Адже “Український Конгрес Інвалідів” зміг домогтися для “Спеціалізованої школи Славія” як мінімум двох грантів на загальну суму в 5 мільйонів гривень. Ці гроші виділялися для ремонту та утримання неіснуючої школи. Але на них глава “Конгресу Інвалідів” купила собі непоганий позашляховик, а її чоловік, за сумісництвом – директор “Спеціалізованої школи Славія” (який раптовий збіг), міг дозволити собі реалізовувати свою легку слабкість – азартні ігри.

І в цьому їм не заважало навіть рішення суду, згідно з яким вони повинні були покинути приміщення ще в 2013 році. Вся справа в тому, що юридично в цьому приміщенні знаходилося відразу кілька організацій, кожна з яких була правонаступником тієї, найпершої, ще з 1998 року. Суд виносить рішення про виселення однієї – а там є ще одна. А потім виявляється ще, і ще одна.

Будівлю відключили від опалення (ще б пак, адже за нього ніхто і не думав платити), але шахраїв це тільки заохотило – вони частково зробили автономне опалення, а металеві комунікації, що прийшли в непридатність, вирізали і здали на металобрухт. Також, для облаштування своїх бізнесів, вони робили там, що хотіли – виламували несучі стіни, вирізали електропроводку, ставили і знову виламували перегородки … Завдяки їх “умілим” діям, частина будівлі знаходиться в аварійному і повністю непридатному для будь-якої діяльності стані.

На даний момент, є рішення суду по виселенню абсолютно всіх організацій, включаючи “Український Конгрес Інвалідів”, про ці рішення, згідно із законодавством України, були повідомлені керівники організацій. На відновлення будівлі вже навіть виділено бюджет, узгоджений план якнайшвидше відремонтувати його і зробити там дитячий садок, адже на Троєщині це величезна проблема – в черзі на вступ до дитячих садків стоять понад 5 400 осіб, і місць немає.

Коли для виселення будівлі приїхали представники виконавчої служби, вона виявилася з усіх боків обклеєна листками формату А-4 з магічним заклинанням “Приймальня народного депутата Сергія Мельничука”. Приїхав і сам депутат, який заявив, що йому плювати на будь-які постанови суду, що тут буде його приймальня і картинна галерея. На якій підставі він це вирішив – залишилося таємницею.

Обурені активісти, які до того моменту прибули на місце подій, намагалися пояснити йому, що він зараз захищає не просто рейдерів – а шахраїв міжнародного рівня, яких давно пора судити і садити, але депутату (на якого, нагадаємо, і так вже відкрито кілька кримінальних справ у зв’язку з організованою злочинністю) було абсолютно наплювати на всі доводи, про що він і заявив. Після чого отримав залп яйцями вже від місцевих жителів, яким також неабияк набридла тяганина навколо скандального приміщення.

Яйце, як відомо, в Українських реаліях вже давно несе загрозу життю політика, а тому охоронцеві нардепа довелося відкрити вогонь з пістолета-кулемета Стєчкіна. Він здійснив 4 постріли, один з яких – в сторону натовпу цивільних беззбройних осіб. І тут, крім самого факту стрілянини, цікаві дві деталі – охоронець СБУшник у підслідного депутата, і пістолет-кулемет, який не є штатною зброєю в жодній з державних служб і структур України. Свідки подій заявляють також, що бачили точно такий же пістолет і у самого Мельничука, він його дістав, але потім швиденько сховав, так і не скориставшись.

А тепер короткі висновки. Можна скільки завгодно говорити про те, що Мельничук міг відразу не розібратися, АЛЕ – є рішення суду, є факт стрілянини в громадян, є зверхнє “Я депутат, мені все одно”, сказане на камеру. За фактом ми маємо підслідного, обвинуваченого в організації організованого злочинного угруповання, чоловіка, який став на захист шахраїв, які прикриваються дітьми-інвалідами.

Те, що відновлення будівлі буде проведено за рахунок бюджету – це правильно, виходячи з гострої необхідності в дитячих садках. Але це не скасовує ні факту злочинного знищення державної власності, ні фактів шахрайства. Цих шахраїв необхідно заарештовувати, судити, садити і конфісковувати їхнє майно, щоб хоч якось компенсувати весь збиток, заподіяний ними.

Ну і, звичайно ж, радує факт того, що громадські активісти зібрали всі необхідні документи і подають заяви в правоохоронні органи. Ті ж, обов’язково будуть відкривати кримінальне провадження. А ми, зі свого боку, будемо детально висвітлювати весь процес.

Віктор Сокуренко