Друга світова війна. Німецька армія загнала війська союзників на узбережжя Франції – містечко Дюнкерк. Чотириста тисяч людей вишикувалися на березі моря і чекали своєї черги, щоб сісти на корабель і поплисти з цього чортового місця. Чотириста тисяч втомлених, зневірених людей, у яких дуже мало шансів вижити, і вони це прекрасно розуміють. Про це зняв фільм Крістофер Нолан.

Історія. Операція в Дюнкерку неоднозначна. До сих пір ходять суперечки чому раптом Гітлер віддав наказ зупинитися та не добив армію супротивника, що знаходилась в глибокому нокдауні. Можливо, боявся загнаного в кут вовка, можливо розраховував на авіацію та підводні човни, можливо торгувався на дипломатичному рівні, можливо все разом або взагалі щось зовсім інше. Це ж Гітлер, хто його зрозуміє.

Але факт залишається фактом – 400 000 чоловік виявилися замкненими на узбережжі, і шанси врятуватися у них, відверто кажучи, були дуже примарні. Адже якщо ти зможеш вижити при постійних обстрілів з повітря та все таки потрапити на судно, то всього лише додаєш до загрози з повітря загрозу з-під води. І, власне, варіанти у тебе два – бомба або торпеда. Розуміючи це, англійське командування розраховувало врятувати хоча б тисяч сорок чоловік. Вдалося врятувати на 300 000 більше, і, не дивлячись на те, що було кинуто купу гармат, техніки і боєприпасів – вдалося зберегти армію. “Ще ніколи втечу не називали перемогою, – заявив тоді Черчілль, – Але ми можемо сміливо констатувати, що це був перший раз.”

Врятуватися вдалося завдяки двом факторам – гарній роботі англійської авіації, зокрема 92-ї ескадрильї винищувачів “Спітфайр” і її командира Така Роберта, який змінив у ті дні стратегію повітряного бою і особисто мав сім підтверджених та дві ймовірних перемоги над противником. Він, судячи з усього, і виступив прототипом героя Тома Харді, хоча можливо це був збірний образ.

Другий фактор – цивільні судна. Маленькі катерки та яхточки не були такими ласими шматочками для німецьких підводних човнів, як військові крейсери, і їх було дуже багато, набагато більше, ніж торпед у німців. Але ці маленькі катерки в загальній чисельності евакуювали більше двохсот тисяч чоловік – більше половини загального числа врятованих.

Власне, про це і фільм. Про людей, які приречені і розуміють, що від них нічого толком не залежить. Про тих, хто хоче вижити трошки більше за інших і на що вони заради цього готові. Про хлопчика, що за секунду став чоловіком. Про героїзм. Про боягузтво. Про війну.

Крістофер Нолан – один з кращих режисерів сучасності, він в принципі не вміє знімати погано. Ретельно продуманий сюжет, всі актори перебувають на своєму місці, кожна деталь в кадрі – має значення. У цьому фірмовий почерк Нолана, але найголовніше – вміння тримати в напрузі. “Дюнкерк” неспішно починається, але поступово захоплює всю увагу і тримає в напрузі аж до самих фінальних титрів. Браво, майстер!

Тепер про критику. Вже починається ниття про “історичну невідповідність” з одного боку, і про те, що “так це взагалі була ганьба союзних військ” – з іншого. Ниття це, як правило, доноситься з-за поребрика. Де фільм про другу світову війну без подвигу радянського солдата вже не сприймається в принципі. Основна маса критиканів нарікає на невеликий масштаб, на те, що судів, літаків і людей було куди більше, на те, що операція насправді тривала кілька днів, а не так, як показано у Нолана … При цьому панове критики в упор не бачать початку фільму, де написано спеціально для обдарованих “День перший” і кінця фільму, де адмірал говорить “Пора евакуювати інших” …

Я ж всім рекомендую подивитися чудовий фільм Нолана і обов’язково зробити це в кінотеатрі на великому екрані, а не чекати копію. Фільм того вартує.

Віктор Сокуренко

P.S. Я обіцяв згадати про те, що гонорар Крістофера Нолана склав 20 мільйонів доларів, але як мінімум 10 з них йому явно заплатив Том Харді тільки за те, щоб грати саме цю роль. Цілком можливо після титрів є сцена, де він валить Гітлера, але ми не дочекалися. Гарного всім перегляду ?