Навколо корупції в Україні сказано так багато, що деяким ця тема вже набридла. Ви ніколи не замислювалися, чому так відбувається? Спочатку ми придумали собі казку про життя без корупції, сюжет якої зводився до «так повинно бути», а не «ми так зробимо». Але щоб наша фантазія стала реальністю одних антикорупційних законів недостатньо. Потрібно випалити розпеченим залізом цього хробака з наших мізків. Ми навчилися красиво говорити про те, як слід боротися з корупцією, але самі до цього не готові. Причин тому чимало.

Цивілізовані країни, на приклад яких ми орієнтуємося, йшли до цього не один рік. І відбувалося це не тому, що у них не було потрібних законів, а тому, що ця реформа мислення повинна пройти в першу чергу в мізках. Цей процес не такий швидкий, як би хотілося. Нам в Україні легше: нам не потрібно десятиліття для переосмислення, оскільки у нас є приклади країн, де корупцію практично подолано. Але і говорити про те, що досить одного указу президента, щоб із завтрашнього дня настав антикорупційний рай, просто смішно. Ні в якому разі не хочу сказати, що побороти корупцію в Україні неможливо, але цей процес набагато довший та складніший, ніж нам хотілося.

Якщо ж замислитися, то він все-таки йде. Наведу кілька прикладів.

Раніше, коли ми бачили заважаючий людям припаркований автомобіль, який порушує правила, ми матюкалися та йшли далі. Зараз все частіше спостерігаю, як люди викликають поліцію і фіксують порушення, знімаючи те, що відбувається на мобільний телефон. Так, так чинять не всі. В основному, це люди молоді і небайдужі. У них ще є порох в порохівницях і вони готові працювати, щоб зміни настали. Але їх стає все більше.

Ще три роки тому, роблячи зауваження курцеві на зупинці громадського транспорту, ми отримували у відповідь не тільки грубість курця, але й від пари-трійки його захисників з числа сторонніх людей. Коронною фразою «чого чіпляєшся, тобі більше всіх треба?». Тепер курці, як правило, стоять осторонь від зупинки. Крига зрушила.

Ці випадки не мають прямого відношення до корупції, але вони показують, що завдяки небайдужісті ситуація змінюється.

Відмінним способом побороти корупцію при оформленні документів виявилися центри обслуговування мешканців, які зараз відкриваються у багатьох містах. Не буду розхвалювати цей проект, але це дійсно потужний крок влади по боротьбі з хабарництвом. Маю велику надію, що обіцяні медична, судова реформи, як і реформа освіти, теж дадуть декларовані результати.

Звичайно, можна посилити покарання за хабарництво, але хто буде третейським суддею в країні, яка поки вражена корупцією на всіх рівнях? Ось в Білорусії нікому і в голову не прийде давати хабар інспектору на дорозі, бо в цьому випадку можуть сісти обидва і покарання буде реально жорстким. Аналогічна ситуація у них з медичним обслуговуванням. Може нам теж потрібно посилити покарання за корупцію до найбільшого рівня? Особисто я обома руками за. Але в той же час не вірю, що наші «законотворці» у Верховній Раді згодні на подібне. У всякому разі не ті, що зараз змились на канікули, відклавши на місяці розгляд таких життєво важливих для країни законів.

Так що ж нас чекає далі і що потрібно, щоб боротьба з корупцією була ефективною? Зрозуміло, що потрібен час і виконання обіцянок владою. Але все ж найважливішим є переосмислення нашого ставлення до цього явища, яке багато хто поки сприймаює як дощ восени – заважає, але нічого не зробиш. І чим більше буде таких «принципових ідіотів», що йдуть на принцип, готові долати бюрократичні перепони, але не давати хабар і поступатися своїми правами, тим швидше ми отримаємо позитивні результати. Але боротьба буде тривалою.

Переможемо ми корупцію? Звичайно. І швидше, ніж це колись зробили цивілізовані країни Європи. Ми здатні і нам є кому допомогти. Тільки потрібно набратися терпіння і бути активними. А поки що запитайте себе, чи готові ви стати одним з цих активістів, що б знищувати ці гідру на своєму рівні.

Юрій Косотуров