30 квітня 2007 року в першій годині дня, ми з дружиною, вперше прилетіли в США. Погодка була та ще. У магазинах, як раз, з’явилася в продажу нова колекція купальників, а на вулиці температура варіювалася від +6 до + 12. І вітер. Він пронизував вулиці “Великого яблука” і змушував нас весь час тремтіти від холоду. Я уявляв собі +12 інакше.

Розмістившись в готелі, ми поїхали зустрічатися з нашим старим другом. Саня до цього часу вже вивчив мову, знайшов роботу в фірмі по реставрації старовинних ламп і шукав іншу роботу. Більш високооплачувану і з кращим соцпакетом. Але в той момент у нього було більш важливе питання – зустріч з друзями. Наступні кілька днів Саша водив і возив нас по Нью-Йорку показуючи порт і біржу, приголомшливий Центральний парк та російськомовний Бруклін, Центральну бібліотеку і Мейесіс, Таймс-Сквер і Рокфеллер центр. І ми постійно спілкувалися.

Але в перший день це був не діалог, а скоріше монолог. Саша розповідав про нюанси роботи та страхування в штатах, про те у кого які права і які обов’язки. Розповідав він про те, як йому допомагали, коли він тільки приїхав і чому він, етнічний українець, прийняв рішення жити в єврейському кварталі. Крім того, протягом дня ми спілкувалися з різними людьми – від лейтенанта поліції 8-ї дільниці до співвласника клубу “Гудзон” на 58 вест стріт. День пройшов дуже яскраво. А ввечері він з дружиною повели нас на мюзикл “Привид в опері” на Бродвеї.

Незважаючи на підсилившийся холод в місті, зустріч вийшла дуже теплою та душевною. А якою їй бути, якщо ми дружили вже багато років. Уже після шоу, сидячи в ресторані і поїдаючи стейк, ми з Наташею емоційно обговорювали побачене. Не тільки архітектурні краси міста або бродвейське шоу, але й людей. Їх відкритість і інший менталітет. А мій друг з дружиною слухали нас. І коли ми замовкли, то Саша сказав дуже емоційну тираду, яка майже дослівно врізалася мені в пам’ять:

– Слава, тут можливо все. Тут діти народжуються з думкою, що вони можуть стати президентом країни або власником корпорації. Але для цього треба працювати і вчитися. Треба багато вчитися. І потім багато працювати. І над собою в тому числі. Слава, вони побудували свою країну для себе, але готові прийняти будь-якого, хто буде працювати на благо Америки, дотримуватися законів і робити країну сильнішою. Вони патріоти, Слава! І фанати своєї країни. Вони піднімають прапор щоранку не тому що це модно або до цього їх зобов’язують, а тому що патріотизм і любов до США – це частина загальної культури. Це частина їх самих. Їх стрижень. В більшості своїй вони шанують закон, але чітко стежать за тим, щоб ніхто не порушив їх права. Від останнього бомжа на вулиці до ветерана війни у В’єтнамі і від поліцейського до бухгалтера в Огайо, кожен знає не тільки, що він винен державі, а й що держава винна йому. Слав, вони простіше ніж ми. Але це тому, що нас все життя вчили виживати, а вони звикли жити. І це їх право, як жити. Вони це право заслужили. Ти не уявляєш, як красиво вони відзначають День Святого Патріка або Пурим. Вони вміють насолоджуватися життям. Працюють, дуже багато працюють, але й відпочивати вміють. Вони заплатили кров’ю та потом за право стати нацією. І це право реалізували. Вони американці, Слава. Це країна можливостей. І мені тут подобається. Все чесно – ти дотримуєшся законів та платиш податки, але розумієш, що отримаєш. Є мінуси. Але їх значно менше, ніж позитивних моментів. І головне, що мій син вже тут свій. Тепер це його країна. І тільки від нього і його зусиль залежить чого він доб’ється. Він може стати ким завгодно, але доведеться для цього багато працювати. Або може забити на все і жити на допомогу. Це буде його вибір, – потім Саня на секунду замовк, про щось задумався і закінчив, – Ні, я помилився. Не ким завгодно. Президентом стати не зможе. Для цього треба тут народитися. Але стати Віце-президентом йому ж ніхто не заважає.

І ми випили з ним за те, щоб наші діти змогли реалізувати свої можливості. А потім ми з дружиною і ще одним моїм другом, який теж поїхав на ПМЖ з Києва в Сіетл, вирушили на машині через всі штати з Нью-Йорка в Лос-Анджелес. І ця поїздка довжиною в 21 день підтвердила Сашкові слова і принесла в наше життя дещицю пригод. Але головне, що в цій поїздці я дійсно переконався в тому, що США це не тільки країна можливостей та безкраю територій, а й люди, які залишаються суттю Держави. Я вітаю США з Днем Незалежності і бажаю залишатися державою, в якій влада пам’ятає не тільки про обов’язки громадян, а й свято шанує права своїх громадян. А нам хочу побажати, щоб для нас цей стандарт став дороговказною зіркою в процесі побудови сильної Держави.

Борислав Береза