В Івано-Франківській області 8 липня в результаті авіакатастрофи розбився один з найдосвідченіших пілотів України Ігор Табанюк ^(https://crime.fakty.ua/381688-v-aviakatastrofe-v-prikarpate-pogib-izvestnyj-ukrainskij-pilot). Він виконував політ на літаку «Адвантік ВТ-10» разом з трьома пасажирами — американськими туристами. У результаті аварії літак впав на приватний будинок в селі Шепарівці ^(https://crime.fakty.ua/381703-aviakatastrofa-na-ivano-frankovcshine-v-set-popalo-video-padeniya-samoleta). На щастя, його мешканці не постраждали.

Ігор Табанюк, якому виповнилося 59 років, відомий пілот, який віддав небу сорок років життя. Син військового пілота, Табанюк закінчив Чернігівське військове авіаційне училище, був командиром ескадрильї та заступником командира полку з льотної підготовки. Служив в Угорщині та Азербайджані. На початку дев’яностих Табанюк разом з сім’єю переїхав до Коломиї.

Останні роки Табанюк розвивав малу авіацію і був одним з власників приватного аеродрому в Коломиї. У 2013 році саме там під час польоту розбився молодший син Ігоря Табанюка, 24-річний Денис ^(https://crime.fakty.ua/169953-na-ivano-frankovcshine-v-rezultate-aviakatastrofy-pogibli-dva-cheloveka).

А в 2009 році життя самого Ігоря Табанюка висіло на волосині — шість днів він провів у Гімалаях, зазнавши аварію під час польоту на параплані. Про те, як він тоді вижив, Ігор Табанюк і його дружина Оксана розповіли журналісту «ФАКТІВ» Ларисі Крупіній. На згадку про льотчика пропонуємо читачам фрагменти інтерв’ю, записаного в 2009 році.

Падаючи з висоти 80 метрів, Ігор тричі вдарився об скелю, але все-таки зумів вхопитися за виступ

Першого листопада 2009 року колишній військовий льотчик з Коломиї Івано-Франківської області Ігор Табанюк разом з друзями відлетів до Індії, в селище Бір північного індійського штату Хімачал-Прадеш, куди з’їжджаються парапланеристи з усього світу.

За словами льотчика, який повернувся в Україну, 6 листопада, набравши висоту 4 тисячі метрів над рівнем моря, Табанюк пішов у бік пакистанського кордону. Повертаючись, на половині шляху він потрапив у спадний потік, чому раптом різко склалося крило параплана. Табанюк спробував його відкрити, але без успіху. Часу скористатися «запаскою», — пристроєм, який допомагає виконати аварійну посадку, — не було. І спортсмен впав вниз з висоти вісімдесяти метрів (для порівняння: це висота 26-поверхового будинку), тричі вдарившись об прямовисну скелю.

— Я розбився б на смерть, якби крило параплана не зачепило за виступ скелі, — розповідає 48-річний Ігор Табанюк. — Але встиг вхопитися за скелю руками і зміг скласти в рюкзак параплан. Рюкзак несподівано вислизнув з рук… Як я спустився практично з прямовисної скелі, одному Богу відомо. Був навіть момент, коли довелося приземлятися на п’яту точку, стрибнувши з висоти другого поверху. Коли опинився внизу, зрозумів, що руки-ноги відносно цілі. Зате нестерпно боліла спина. Підібравши внизу рюкзак, я озирнувся. Зрозумів, що стою на дні величезної кам’яної ущелини, звідки вибратися неможливо. Вниз дороги немає, з боків — скелі.

8 липня в результаті аварії легкомоторний літак, в якому знаходився Ігор Табанюк, впав на приватний будинок у селі Шепарівці Івано-Франківської області

Акумулятор GPS-навігатора «Гармін», що допомагає визначити координати на місцевості, при падінні розбився. Був пошкоджений і кишеньковий портативний комп’ютер з вбудованим GPS (пізніше виявилося, що він показує неточні дані, ведучи рятувальників від мети). Але працювала рація. Завдяки щасливому випадку товариш Табанюка Костянтин Гончаренко в цей час летів уздовж ущелини в 10−15 кілометрах нижче місця падіння Ігоря і практично відразу прийняв по рації сигнал про лихо.

Рятувальники з’явилися досить швидко. Але підійшли з іншого боку гори і не помітили багаття, яким Ігор намагався привернути їхню увагу. Більше вогонь він не розводив. Дерева росли на прямовисних скелях, і він ледь не скотився в прірву, збираючи гілки для багаття. Рація діяла ще два дні, а потім заглухла. Запасний комплект батарейок пропрацював всього… п’ять хвилин.

— Я оцінив свої «активи», — згадує Ігор Табанюк. — У мене була з собою 150-грамова баночка соку манго (яку я відразу ж випив), батончик «Снікерс», пляшечка прикарпатського бальзаму, коробок сірників, запальничка (яка вийшла з ладу), аптечка з ампулами болезаспокійливих ліків і комплект армійських, ще радянського зразка, ниток. Не густо, але краще, ніж нічого.

«Хотів відібрати у мавпи горіхи, але вона швидко з’їла свій обід і втекла»

— Про зникнення чоловіка мені повідомили 7 листопада, в день народження нашого старшого сина, — згадує Оксана Табанюк. — Насамперед я спробувала дізнатися, що може трапитися з чоловіком, якщо він все ж уцілів. Мені пояснили, що при різкому падінні з висоти парапланеристи часто ламають хребет, в горах відморожують ноги, після чого їх доводиться ампутувати. На спортсменів можуть напасти шакали і леопарди, яких там достатньо. Але найстрашніше — їх можуть просто не знайти…

— У горах на висоті 3200 метрів було чотири проблеми: розріджене повітря, яке не давало нормально дихати і рухатися, відсутність води, холод і біль від отриманих травм, — продовжує Ігор. — Я колов болезаспокійливі ліки, намагаючись заощаджувати ампули (всього їх було п’ять. — Авт.). За 600 метрів нижче виявив водоспад. Але через те що дуже боліли ноги та спина, йшов туди, зупиняючись через кожні 15−20 кроків, ризикуючи впасти на мокрих валунах. Тому знайшов джерело між камінням ближче і набирав воду там.

Ночі — температура опускалася нижче нуля — проходили в муках. Мене постійно трясло, чи то від холоду, чи то від болю. Спочатку накривався рюкзаком, потім видерся на скелю і забрав крило параплана, що залишився там під час падіння. Його використовував замість ковдри в наступні ночі.

Мене весь час мучила спрага, в роті було сухо, і я з великими труднощами зміг прожувати половину шоколадного батончика. Я не знав, скільки тут пробуду, і, коли побачив на дереві мавпу, що гризла горіхи, страшенно зрадів. Вирішив відібрати у неї горіхи. Поки до неї дійшов, вона швидко з’їла свій обід і втекла.

Я вирішив полагодити параплан і спробувати звідси вибратися. Але на наступний ранок повалив сніг (насипало десь пів метра), а потім хлинув дощ. Мокра людина на холоді в горах гине швидко. І я кинувся у вузьку кам’яну нішу в скелі, де можна було тільки лежати, не піднімаючи голови.

З жахом спостерігав, як вирує буря і б’ють потужні розряди блискавок. Розуміючи, що негода надовго, подумки заклинав небесні сили: «Мені треба тільки пару сонячних днів для ремонту… Я повинен полетіти!» Коли дощ припинився, зрозумів, що пролежав у своєму притулку 36 годин!

Ігор Табанюк з дружиною Оксаною і молодшим сином Денисом. У 2013-му під час тренувального польоту 24-річний Денис загинув

«Коли мова йде про життя чоловіка, для мене нічого неможливого немає»

— Через негоду індійські рятувальники припинили рятувальні роботи, — розповідає Оксана. — Я зрозуміла, що можу втратити чоловіка, і підняла на ноги пів України.

У нас відразу утворилася команда. Це мої друзі — Галян Галина Михайлівна і Костик Сергій, мій старший син Ігор та його дівчина Світла Радченко, яка відмінно володіє англійською мовою, її батько Сергій Радченко, дочка моїх друзів Ліда Клов. Приєднались однокашники чоловіка по Чернігівському вищому військовому авіаційному училищу, однополчани, друзі. Каналом інтернет-телефонії постійно тримали зв’язок з Індією. А коли зрозуміли, що самі впоратися не можемо, звернулися до українського МЗС.

Нас вивели на консула. Він працював з нами до останнього. І йому, і послу України в Індії я дуже вдячна за допомогу.

Команду рятувальників очолив індійський рятувальник Суреш. Він володів англійською мовою, і з ним постійно тримали зв’язок і я, і консул. Парапланеристи Костя Гончаренко і Вадим Волков, які їхали з Ігорем до Індії, постійно вираховували координати, де міг перебувати Ігор, вирішували на місці організаційні питання, об’їжджали на джипі найближчі ущелини в пошуках чоловіка.

Ми перевели до Індії гроші, щоб найняти приватний вертоліт, який приєднався до пошуків. Але незабаром Суреш визнав: «Наших зусиль мало. Треба підключати військових…» Коли мова йде про життя чоловіка, для мене нічого неможливого немає. Ми дійшли до міністра закордонних справ Петра Порошенка і народного депутата Анатолія Гриценка з проханням допомогти врятувати Ігоря силами індійських збройних сил. Після переговорів на дипломатичному рівні військові висловили готовність підключитися до операції у будь-який момент.

— Парапланеристи з Казахстану, які в цей час перебували на базі, нам сказали: «Це чудово, що ви не втрачаєте надію, — згадують друзі Ігоря Табанюка. — Але, зрозумійте, сніг і сильний холод… У таких умовах — без їжі, води, вогню — на такій висоті людина гине на четверту добу. Пора припинити пошуки. Готуйтеся до найгіршого».

Але Ігоря продовжували шукати. 10 листопада, на п’яту добу, він побачив у небі вертоліт. Поки з останніх сил тягнув у центр галявини крило параплана, щоб встигнути розкласти його в зоні видимості, пілот зробив три кола і… полетів. Повернувшись в укриття, Ігор виявив, що промочив черевики. На ніч їх зняв, поклав собі на груди, щоб хоч якось висушити. Розтер ноги прикарпатським бальзамом і надів на них рукавички.

— Не було страху, що за вами більше не прийдуть? Адже рятувальники перевіряли це місце двічі й могли виключити його з району пошуків, — цікавлюся у Ігоря Табанюка.

— Не було. Я дав собі установку протриматися на скелі місяць. Думав: все одно полечу! Ось тільки полагоджу параплан. Єдине — боявся, що від голоду за місяць ослабну й у мене не буде сил стартувати. 11 листопада, сподіваючись, що вертоліт повернеться, я розклав на галявині крило. А коли з’явилася «вертушка», став розмахувати червоним чохлом…

Останні роки Табанюк розвивав малу авіацію і був одним з власників приватного аеродрому в Коломиї

— Прилетіли індійські військові, про допомогу яких домовилися дипломати?

— На щастя, участь військових не знадобилася. Мене знайшов приватний вертоліт, найнятий моєю дружиною. Пілот робив віраж за віражем і тільки на шостому помітив мене та опустився так низько, що я навіть зумів розглянути його обличчя. Але впевненості мені його вигляд не надав: в кабіні сидів бородатий індус у чалмі з нахлобученою зверху бейсболкою. Він був у… двох парах окулярів: знизу темні, а зверху — з діоптріями. Ну, думаю, такий дивний тип навряд чи мене звідси витягне.

А коли побачив, що він ще й без лебідки, яка дозволяє зачепити та підняти людину, взагалі махнув рукою. Стояв і від відчаю їв сніг. Другий пілот, який сидів поруч, почав мене фотографувати. Я натужно посміхався. Думаю, хай хоч дружина побачить, що зі мною все в порядку…

— В такій ущелині реально було посадити вертоліт?

— У тому-то й справа, що ні. Ні рівної поверхні, ні необхідної для зависання висоти. Насиченість киснем для забезпечення тяги двигуна була нижче критичної позначки. Такий вертоліт міг працювати на граничній висоті 2500 метрів, а я сидів на вершині 3200… І раптом пілот жестами попросив мене прибрати камінь з майданчика в горах, який не перевищував квадратного метра. Коли я скинув камінь, він став моститися на цьому крихітному шматочку! Причому ризикуючи розбитися: гвинт вертольота обертався всього в тридцяти сантиметрах від скелі.

І коли лижа вертольота вперлася в цей майданчик, я швидко заскочив на неї, вчепився мертвою хваткою, і вертоліт акуратно підняв мене вгору…

Охлялого Ігоря Табанюка (він важив 82 кілограми при зрості 188 сантиметрів і втратив за шість днів сім кілограмів) відвезли до госпіталю у Делі. Лікарі сказали, що українець народився під щасливою зорею, вцілів після таких пригод. У хворого не було навіть нежиті! Впавши з 80-метрової висоти, чоловік відбувся компресійним переломом хребця. На нього наділи корсет і, призначивши пів року спокою, відправили літаком в Україну.

— Після того, що сталося, чоловік дуже змінився, — каже Оксана. — Він взагалі оптиміст, балакучий. А зараз якийсь сумний. Більше мовчить. Мабуть, ті шість днів не пройшли для нього безслідно, якесь переосмислення відбулося.

— Там, у горах, я багато думав про нашу сім’ю, про дружину, — зізнається Ігор. — Раніше вважав, що ми з Оксаною любимо один одного. Але я помилявся. Ми дуже любимо один одного. Ця любов, напевно, мене і врятувала…

Додамо, що кілька років тому популярний телеведучий Дмитро Комаров саме разом з Ігорем Табанюк встановив рекорд за кількістю відвіданих за три доби аеродромів в країні ^(https://showbiz.fakty.ua/301504).

80

Читайте нас у Telegram-каналі ^(https://t.me/fakty2018), Facebook ^(https://facebook.com/fakty.ua) та Twitter ^(https://twitter.com/faktyua)